Норвезький журналіст Амунд Міклебуст: «Ми – родина, поєднана однією історією».

 

Світлина: Daily Dahl

Нещодавно норвезькій журналіст Амунд Міклебуст завітав до СНУ ім. Володимира Даля. В авдиторії зібралися студенти послухати лекцію про давні зв’язки України та Норвегії. Як розповів гість, вирішивши відвідати друзів з Київської Русі, місцеві вікінги з Норвегії пропливли Київ та потрапили у місто Рівне. Там вони зустріли багато скандинавських та норвезьких вікінгів. З історичних фактів відомо, що Вікінги були частиною історії України впродовж 400 років. 

Коли Амунд Міклебуст закінчив свою лекцію про вікінгів, студенти-журналісти змогли поставити йому питання про його журналістський шлях та про російсько-українську війну.

Як ви думаєте, чи знає молодь Норвегії про нашу спільну історію?

В Норвегії зараз знаходиться сто тисяч українських біженців, і вони є великою частиною суспільства. Також в Норвегії працюють дві організації, з якими співпрацюю і я, і вони займаються поширенням цієї теми. Люди знають про нашу спільну історію, але інформації наразі замало.

На скільки популярна тема війни росії проти України в Норвегії?

В Норвегії є багато каналів масової інформації, які допомагають поширювати цю тему. Також тут є багато кореспондентів, які знаходяться в Москві. В Норвегії ми намагаємось мати баланс, і іноді це не завжди корисно для нас. В цій країні є наші кореспонденти, бо ми намагаємось бути чесними журналістами, які прагнуть подавати обидві сторони, але іноді це не завжди правильно мати такий баланс у новинах.

Як ви вважаєте чи багато в Норвегії є послідовників путіна?

Я не можу сказати точно, але це дуже мала частина населення.

 Що ви думаєте про нашу сучасну культуру, і які загалом музиканти або дизайнери вам подобаються, чи слідкуєте ви за кимось?

У мене є кілька прикладів українських виконавців, і мені дуже подобається фолк-музика, зокрема українська фолк-музика. Крім того, я часто зупиняюсь, щоб послухати вуличних музикантів.

 Як Норвегія допомагає українській армії та цивільним?

У Норвегії існують багато фондів, які надають допомогу у вигляді припасів для армії. На це виділяються значні кошти, розплановані на п'ять років. Також Норвегія надає допомогу у вигляді озброєння, включаючи ракетні системи. Крім цього, було надіслано багато батарей та генераторів в Україну, і норвежці навчають українських військових.

 Чи маєте ви знайомих, друзів або колег, які обрали сторону росії?

Ні, у мене немає жодних знайомих, друзів або колег, які обрали сторону росії. Але у мене є друзі, які одружені на росіянках.

 Чому ви стали журналістом?

Я народився в Бергені в 1943 році. У мене була старша сестра, яка померла за два тижні до мого народження, тому батьки дуже чекали другу дитину. Я виріс на фермі, де ми тримали корів і кілька фруктових дерев. Моя мама займалася коровами, і нещодавно я купив для них апарат для доїння. Мій дід був кореспондентом регіональних газет, тож я вирішив піти його шляху. Крім того, мій молодший брат також обрав журналістську кар'єру.

 І про що була ваша перша публікація?

У «Гарісон» я почав працювати журналістом і  був наймолодшим співробітником. Тому, коли була погана погода і основна команда не бажала вирушати на подію, завжди висилали мене. Моїм першим виїздом було інтерв'ю з дуже мудрим німецьким адміралом, який керував флотилією НАТО. Я зробив йому фотографії і провів інтерв'ю. Це був цікавий досвід для мене, і я написав дуже вдалий матеріал з цього інтерв'ю.

Микита Кондратов, Daily Dahl

Громадянин Південної Кореї Yoo Jae: «КНДР схожа на Росію»

 

Ілюстративна світлина з відкритих джерел

Всього за кілька десятиліть Південна Корея перетворилася з аграрної країни на сучасну та найрозвиненішу: це  найшвидший у світі інтернет, найкраща пластична хірургія, країна моди та популярної музики, яка виклика цікавість у всьому світі серед молодої аудиторії.

В Кореї ніщо так не відображає місцевий колорит, як їжа, приготована за старовинними звичаями та рецептами. Найголовніші страви – це рис і кімчі. Традицією корейської кухні є саме споживання їжі, яку вони їдять не користуючись окремими тарілками та чашками. Таким чином, корейці діляться один з одним ( якщо говорити про сімейне застілля). Також що цікаво з трьох сторін країна оточена пляжами та чистими морськими водами. В літку багато курортів для туристів, а самі корейці полюбляють ходити до моря на пляж Чеджудо навіть весною чи восени.

У Південної Кореї, як і в України, є агресивна сусідка-держава. Країна також пережила війну, яка не завершилася, а «заморозилася».

Громадянин Південної Кореї Yoo Jae  розповів Daily Dahl про війну, про службу в армії, про те  як молодь живе в Кореї, відношення між батьками та дітьми,  чоловіками та жінками та як корейці ставляться до українців.

Коли почалась війна між Південною та Північною Кореєю? Які наразі відносини між країнами?

Війна в нас почалася ще 25 червня 1950 року о 4 ранку з несподіваним вторгненням. КНДР схожа на росію. Хоч стосунки між нашими країнами погані, проте наразі ця війна заморожена.  Заморозили – це означає, що війна може початися знову будь-якої миті. Раз на рік КНДР влаштовує атаку на Південну Корею, це все пояснюється тим, що Північна Корея дуже бідна, тому щоб припинити атаку з їхнього боку, наша держава забезпечує КНДР харчами та грошима.

Коли чоловіки Південної Кореї зобов’язані вступати до армії?

Усі корейські чоловіки виконують свій військовий обов’язок. Відмазатись від служіння в армії не вийде. В Кореї все дуже добре фіксується, якщо ти втечеш від армії в іншу країну, то в Корею вже краще не повертитись, бо тебе посадять за ґрати. Кожен громадянин (чоловік) у віці від 20 до 35 років зобов’язаний відслужити своїй країні. Через це багато хлопців беруть академічні відпустки в університетах і йдуть служити.  Служба в армії триває 18 місяців.

Як корейці ставляться до українців і що думають про повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України?

До українців в Кореї відносяться по-іншому ніж до корейців, ми вважаємо вас найгарнішою нацією. Така думка про українців склалася дуже давно. Також корейці шкодують про війну в Україні та вболівають за її закінчення як найшвидше. Раніше до війни, мало хто в Кореї знав про Україну, але зараз про це говорять навіть на корейському телебаченні. Також деякі люди донатять, щоб допомогти та підтримати Україну.

Як почувається молодь в Кореї?

Часом підлітки зіштовхуються з булінгом, адже в нашій країні це розповсюджено. Корея - це країна краси, всі хочуть виглядати гарно, тому багато хто, особливо дівчата вдаються до пластичних операцій. Корея номер один країна з пластичних операцій. Здебільшого ми хочемо мати світлу шкіру, бо це стандарт краси в Кореї. Нам подобається європейська зовнішність, тому дівчата та хлопці вдаються до ринопластики та корекції повік, щоб мати великі очі, як у європейців. Іноді навіть самі батьки дарують дітям пластичну операцію після закінчення школи.

До скількох років діти живуть з батьками? І в скільки років діти вважаються повнолітніми в Південній Кореї?

Схоже, що в Кореї рівень незалежності від батьків нижчий, ніж в інших країнах. Люди зазвичай стають незалежними від батьків після 20 років, якщо вони живуть далеко від університету. Батьків в нашій країні дуже цінують, адже вони дали нам життя і в майбутньому коли ми дорослішаємо, ми віддячуємо нашим батькам.

Коли корейці вступають до шлюбу?

Що стосується шлюбу, то в Кореї з цим не поспішають. Від 20 до 30 років переважно ми живемо так як хочемо, насолоджуємося життям та розважаємося. У нашій країні молоді люди не поспішають одружуватись, а тим більше народжувати дітей. Діти в Кореї обходяться дуже дорого, тому щоб мати дитину спочатку треба мати роботу, квартиру, щоб добре забезпечити сім’ю. Ми вважаємо, що спочатку потрібно вивчитись, отримати гарну освіту, роботу, насолодитись життям, порозважатись, мати багато грошей на забезпечення садочка для дитини і т.д. Переважно дітей народжують у віці 30+ .

Як у вашій країні ставляться до жінок? Чи в Кореї до сих пір патріархат?

В 21 столітті все змінилося. Зараз до жінок почали відноситься більш дбайливо. В Кореї є закон «Закон недоторканності» він свідчить про те, що якщо чоловік доторкається до жінки без її дозволу (навіть якщо ви пара) ви сміло можете подати в суд. Адже це називається особистий простір і ми поважаємо це. Зазвичай хатні обов’язки ми ділимо порівну, не має такого коли «чоловік заробляє гроші, а жінка народжує дітей і виконує всі хатні обов’язки».

Ольга Кураш, Daily Dahl

Студенти та викладачі СНУ імені В. Даля написали Радіодиктант національної єдності

 

Світлину в редакцію надіслали читачі Daily Dahl

В Україні 27 жовтня відзначали День української писемності та мови.  Традиційно у цей день усі охочі пишуть Радіодиктант національної єдності. Студенти та викладачі Східноукраїнського Національного Університету ім. Володимира Даля приєдналися до всеукраїнського свята в стінах університету. Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

Світлину в редакцію надіслали читачі Daily Dal

Цього року темою диктанту стала «Наші дороги». Текст написала лауреатка Шевченківської премії, письменниця Катерина Калитко, а текст читав в ефірі «Українського радіо» актор театру й кіно Олексій Гнатковський.

Ректор університету Ольга Поркуян привітала всіх присутніх зі святом та зазначила важливість проведення вже 23-го радіодиктанту в стінах закладу. 

В аудиторії зібралося 46 осіб, які взяли участь у Радіодиктанті. Планувалася також онлайн-зустріч з іншими студентами й викладачами, які знаходяться за межами Києва. Але з технічних причин приєднання до зустрічі не відбулося.

Микита Кондратов, Daily Dahl

Завершилася авторська фотовиставка Віталія Юрасова «Warface»

 

Фотовиставка Віталія Юрасова "Warface". 

Світлина: Микита Кондратов

Сьогодні двадцять першого жовтня фотограф Віталій Юрасов провів останній день своєї авторської фотовиставки «Warface». Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

Фотограф Віталій Юрасов. 

Світлина: Микита Кондратов

На ній було представлено п’ятдесят найважливіших робіт Віталія Юрасова, які він присвятив темі російсько-української війни. Більшість світлин було знято на цифровий фотоапарат  Leica Q2, але також були фотографії зняті на плівку за допомогою фотоапарата Mamiya. На світлинах зображені різні люди, які боронять землю та терикони української Донеччини.

За словами організаторів, виставку відвідало багато людей. Вхід був не безкоштовний - пожертва на суму від двохсот п’ятдесяти гривень. Представники технологічного простору «MacPaw Space», де проходила виставка, збирають на рефрижератори для крові. 

Як повідомлялося раніше, останні півтора роки свого життя фотограф присвятив документуванню російсько-української війни. На думку митця, він повинен продовжувати знімати, закарбовувати обличчя цієї війни і ділитися тим що він бачить.

Зауважимо, фотовиставка тривала шість днів, організували її в просторі MacPaw Space.

Микита Кондратов, Daily Dahl

Експерти розказали про лінгвоцид як один з інструментів рашизму

Скріншот з з відео на каналі GDIP Media Center

Лінгвоцид в Україні, який веде влада рф, не лише загрожує майбутньому української мови, але й ставить під питання існування самої української ідентичності. Таку тему підняли на круглому столі у Медіацентрі ДП "ГДІП". Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

“Московський імперіалізм пожирає все, але з найбільшою люттю він ставиться до української мови й України в цілому, тому що розуміє, що тут іде боротьба за ідентичність: є Україна - немає росії. Це призводить їх до стану особливого сказу, який перетворюється на те, що маємо сьогодні: ми маємо жахливу війну на винищення нас як етносу, нації й носіїв державної мови”, - говорить Володимир Огризко, Надзвичайний і Повноважний Посол України, керівник Центру дослідження росії та співавтор видання “Заборонити рашизм”. 

Книга розповідає про мововбивство, яке застосовував СРСР і застосовує рф сьогодні. Українців як націю хотіли завжди асимілювати до нащадків Московії, але уподібнення ніколи не припинялося, і ця проблема існує й надалі.

За його словами, в росії офіційно зареєстровано 131 мову, але 121 з них знаходяться під загрозою зникнення, бо рф використовує геноцидальний підхід навіть до мов своїх громадян, так само як це відбувалося в СРСР, коли змушували говорити і думати російською мовою.

“Ми повинні зробити так, щоб поняття “рашизм” стояло в одному ряду з італійським фашизмом, німецьким нацизмом і радянським комунізмом”, - наголошує дипломат, а потім передає слово Ларисі Масенко, співавторці видання “Заборонити рашизм”.

Як фахівчиня в галузі історії української літературної мови вона згадує початок боротьби з українською мовою - Переяславська угода. Поступово зросійщення відбувалося шляхом заборон, хибною ідеєю того, що росіяни, білоруси та українці - братні народи. Мовознавиця виокремлює страшний геноцид 1930-х років, політику штучного зближення української та російської мов і рух шестидесятників.

Лариса Масенко каже: “Війна - безумовно, величезна трагедія для нашого народу. Але водночас вона має позитивний результат: багато хто вважав “какая разніца, на каком язикє гаваріть”, а нині російську мову вже сприймає як ворожу”.

На думку Миколи Жулинського, літературознавця, політика, доктора філологічних наук, найголовніша сьогоднішня проблема - це формування єдиного в Україні культурно-інформаційного простору, що має забезпечуватися державною мовою. “Є три масштабні горизонти: культурний, освітянський та релігійний, котрі ми повинні забезпечити відповідною державною політикою”.

Впродовж дискусії не раз згадуються утиски української мови, зокрема боротьба з Кирило-Мефодіївським братством, знищення українських книжок в 1886 році, переслідування носіїв нашої мови.

“Тому сьогодні ми боремося за утвер­дження української мови у спілкуванні не тільки держслужбовців, а й більш широкого загалу”, - акцентує увагу культуролог,  фахівець із мовної політики,  член Національної спілки журналістів України і Національної спілки письменників України Тарас Марусик.

Нагадаємо, що 2 травня 2023 року Верховна Рада України схвалила постанову "Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких", де визначила поняття рашизму у тоталітарному режимі правління в. путіна.

Світлана Базалєй, Daily Dahl

Київ в об’єктиві. Фоторепортаж за мотивами роману «Місто» Валер’яна Підмогильного

 

Київ, 2023. 

Світлина: Микита Кондратов

Наші 20-і. Сто років тому й зараз. Київ у романі Валер’яна Підмогильного «Місто». Київ у нашому сучасному житті. Тоді його підкорювали ті, хто вибирався із провінції до столиці. Та й сьогодні його теж намагаються підкорити, прийняти, завоювати. Місто змінюється. А люди  - ні. Сучасні Степани Радченки. Скільки їх? І як зустрічає Київ? Наш сучасний Київ.

Daily Dal публікує фоторепортаж за мотивами урбаністичного роману Валер’яна Підмогильного «Місто». Твір видано 1928 року.

Перше знайомство головного героя роману Степана Радченка з містом відбулося на Подолі.

Поділ, Київ, 2023. 

Світлина: Микита Кондратов

 «Блискучий центр середніх віків з Академією та славетними монастирями обернувся тепер у дрібне торжище, притулок крамарів і лайливих перекупок, осередок кустарних виробництв мила, гільз, шкіри, оцту й гуталіну».

У 20-х роках Нижні Вал був безлюдним місцем та засаджений «рядами низеньких старомодних будинків, які кінчалися коло берега обдертими, давно не мазаними халупами, півкварталом нижче з вулиці зникала і бруківка, і пішоходи», саме там оселився Радченко.

Володимирська гірка, Київ, 2023. 

Світлина: Микита Кондратов

Володимирська гірка і пам’ятник, були місцем де часто прогулювався Степан Радченко. Ввечері це місце виглядало по особливому, автор описав його так: «обітована земля любові для покоївок, військових, юнаків та всіх тих, що не усвідомили ще переваг кімнатного кохання і його вигоди». 

«…Коло ґраток над кручею, по схилу сунули світлячки узвозу… Велика ріка темніла внизу, позначена вздовж надбережними ліхтарями й вогнями Труханова острова. Ліворуч, в тумані й шумі, мінливим килимом горіла низина Подолу».

Хрещатик, Київ, 2023. 

Світлина: Микита Кондратов

Але найбільш реалістично Підмогильний зобразив - Хрещатик:

«…Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі рангом урвали його заглибленість. На цій широкій вулиці він здибався з містом віч-на-віч. Прихилившись до муру, притискуваний нахабними накотами юрби, хлопець стояв і дивився, блукаючи очима вздовж вулиці й не знаходячи її меж».

Труханів острів, Київ, 2023

Світлина: Микита Кондратов

«…Коло ґраток над кручею, по схилу сунули світлячки узвозу… Велика ріка темніла внизу, позначена вздовж надбережними ліхтарями й вогнями Труханова острова. Ліворуч, в тумані й шумі, мінливим килимом горіла низина Подолу».

Софіївська площа, Київ, 2023. 

Світлина: Микита Кондратов

Дзвіниця Софії, Київ, 2023.

Світлина: Микита Кондратов

«Проходячи повз садки на Володимирській вулиці проти пам'ятника Хмельницькому, він зайшов і сів на лавочці серед дітей... i все навкруги приємно тішило йому очі - стара дзвіниця Софії, трамваї й хвиляста вулиця, обсаджена вздовж каштанами»; «Опинившись десь біля парку він зайшов і сів на крайню лавочку. Трохи згодом, озирнувшись, він його пізнав це був Золотоворітський сквер з двома обгородженими купами розваленого каменю, що й дали Йому назву».

Текст підготувала Ольга Кураш, Daily Dahl

Фотокореспондент Микита Кондратов, Daily Dahl

Поринути у світ фешн-фотографії. Вийшов в ефір другий випуск програми "На часі"

У цьому випуску програм "На часі" дізнаємося більше про творчий шлях Анастасії Магомедової – фешн-фотографа з Сєвєродонецька, що продовжує свою діяльність у Німеччині після повномасштабного вторгнення. Як вона відкрила для себе світ фотографії, і які цінні уроки ми можемо взяти для себе з її досвіду? Відповіді на ці питання шукала співведуча програми "На часі" Валерія Логвинова.

Нагадаємо, що можна підписатися на Youtube Daily Dahl Media, щоб слідкувати за новими випусками програми.

«Тропічні Острови» неподалік … Берліну

 

Світлина: Дар'я Наугольна

Tropical Island - найбільший аквапарк у Європі та один із найбільших у світі, який знаходиться в Німеччині поблизу Берліну за адресою Tropical-Islands-Allee 1, 15910 Krausnick-Groß Wasserburg. Його площа дорівнює 8 футбольним полям! Він вміщує в себе одразу до 6 тис. відпочивальників. Тут росте найбільший у світі ліс, вирощений у приміщенні; живуть фламінго та екзотичні риби; літають метелики та папуги. Наша кореспондентка побувала там і поділилася картиною побаченого. 

Потяг до станції «Brand Tropical Islands» рушає. Це Німеччина, неподалік Берліну. Парк відкрили в 2004 році. Спочатку ця споруда планувалася як ангар для дирижаблів, згодом тут створили один із перших на найбільших військових аеропортів НДР (Німецької демократичної республіки).

Від залізниці до аквапарку туристів безкоштовно везе автобус. Туристи гомонять англійською, усміхаються один до одного, усі в передчутті пригод та відпочинку. «Hi!» (привіт – ред.), - хтось махнув комусь в знак привітання рукою.

Світлина: Дар'я Наугольна

«Острови» одразу зустріли по-тропічному. Повітря… надмірна вологість повітря. Навколо наче в мурашнику - тисячі туристів із різних країн: Норвегія, Франція, Англія, Польща і, звісно, Україна. Купити квиток можна онлайн або в касі. Якщо ви не розумієте німецької, адміністратори залюбки скажуть: «Can I help you?» (Чим я можу вам допомогти – ред.) Вхід коштує 47.90 євро, а для іменинників безкоштовний. Цікаво, скільки таких щасливчиків буває щодня?

«Ми з родиною приїхали сюди святкувати День народження двійнят – їм сьогодні по 12, тож для них сьогодні вхід безкоштовний. Хотілося провести цей день особливо, щоб діти не згадували ті жахливі часи в окупації та відволіклися від усіх турбот, а незабутні спогади лишилися з ними назавжди», - жваво розповідає багатодітна матуся з Луганщини.

Світлина: Дар'я Наугольна

Навіть не озираючись, можна всюди побачити рослини: дерева, кущі, пальми. Вони доглянуті, зелені та чисті. Це ліс, це справжній ліс, це справжній тропічний ліс! А на одному кущі сидів метелик яскраво-фіолетового кольору. Тропічний ліс в аквапарку вирощували запрошені фахівці з Малайзії. А щоб рослини почувалися як удома, частину купола замінили з металу на спеціальну світлопроникну фольгу.

Світлина: Дар'я Наугольна

Піднявши голову до стелі, можна побачити, як піднімається пара. Серед тих хмар загубилася повітряна куля разом із пасажирами. Так, тут можна політати на повітряній кулі і піднятися до самої стелі величезного аквапарку, але це задоволення не безкоштовне. 

Світлина: Дар'я Наугольна

По парку розміщено безліч казкових фігурок, водних гірок, атракціонів та фонтанів, де найбільше проводять час діти. Тут панує весела та приємна атмосфера і складається враження, що ти на справжньому острові. Жінка з цуценям займає вільний шезлонг. Вона усміхається своєму чотирилапому приятелеві й розгортає книгу.

«Тут дуже цікаво та весело, я ні краплі не шкодую, що купила квиток, адже тут можна і смачно поїсти, і полежати під пальмою, і навіть спокійно попрацювати. До того ж, дітям дуже цікаво, вони розпитують про все, хочуть відвідати всі водні гірки!,– задоволено усміхаючись, каже відвідувачка. - Дивно, але тут дуже спокійна та комфортна атмосфера, не зважаючи на велику кількість відвідувачів».

На «острові» можна також відвідати театр, пограти в гольф чи більярд. Всюди пильно слідкують рятувальники, тож за безпеку дітей можна не хвилюватися.

Світлина: Дар'я Наугольна

Балі, Самоа, Борнео, Таїланд… Хочете? Якщо вам одного дня замало для повної насолоди, то можна орендувати тут автентичний будиночок на ніч. Але без кусючих тропічних комах.

Увесь «острів» поділений на тематичні зони: тропічне село та доріжки для прогулянок, Південне море, лагуна Балі, Амазонія, зона СПА-процедур та сауна. Тут дуже friendly до тварин, а також є безкоштовна стоянка та Wi-Fi.

«Ми з дружиною плануємо обійти весь Тропікал. Він настільки великий, що здається, що тут просто неможливо побувати всюди», - зі здивуванням каже один із відвідувачів.

Тож ідеальний варіант короткої відпустки – це відпочинок на Тропічних Островах – з екзотичним лісом, теплими басейнами та різноманітними зонами відпочинку. І, звісно, фіолетовим метеликом.

Дар’я Наугольна, Daily Dahl

Daily Dahl запустив в ефір програму в жанрі інтерв'ю "На часі"

Журналісти Daily Dahl створили телепрограму "На часі". "Це інтерв'ю на теми, які, на перший погляд, виглядають не на часі. Хоча насправді це точно все на часі!" Такий девіз програми. 

Перший випуск програми присвячено темі літератури. Ведуча випуску Владислава Павленко розмірковує: "Що стоїть за кожною книгою, яку ми тримаємо в руках? Які історії, думки та натхнення стоять за словами, які вивчаємо на кожній сторінці?" Тож, гостею першого випуску програми "На часі" стала українська письменниця Елеонора Лойтра. Вона поділилася з глядачами своїм досвідом написання книг та дала поради про те, як видати власну книгу. 

Режисер фільму "Довбуш" розповів про створення костюмів для кінострічки

Герої фільму "Довбуш". Світлина з відкритих джерел

Для створення акторських костюмів фільму "Довбуш" вивчалися архівні матеріали, картини Гуцульщини ХІХ ст.. Як повідомляють кореспонденти Daily Dahl, про це розповів режисер фільму Олесь Санін під час виставки про створення фільму в Національній академії Мистецтв України.

За його словами, було проаналізовано багато архівних матеріалів, серед яких фрески, перемальовки та картини Гуцульщини ХІХ ст., щоб достеменно передати дух тих часів. Режисер показав відвідувачам розкадровки з фільму. "Все було прописано до найдрібніших деталей», - каже Санін. 

У ті часи Карпати були джерелом нафти для всієї Європи. У ній відварювали сорочки задля чорного кольору та захисту від вітру, чим скористалися художники-костюмери.

Серйозність намірів щодо правдивості всього показаного у фільмі демонструє й наступна ситуація: «Мені потрібен справжній, такий самий цитрин, як з картини Матейко Яна, а не якийсь з Бесарабки», — сказав Олесь Санін. 

Нагадаємо, фільм «Довбуш» став найдорожчим фільмом за часів незалежної України. Його бюджет становить 120 млн грн, з яких держава профінансувала — 65 млн грн.

Адель-Софія Муленко, Олександр Баранчук, Daily Dahl

Студентам СНУ імені В. Даля розповіли про можливості бібліотеки Університету

Студенти-першокурсники мають змогу користуватися інформаційними ресурсами та послугами наукової бібліотеки імені В. Даля. Як повідомляє кореспондент Daily Dahl, про це під час кураторської години розповіла заступниця директора Наукової бібліотеки СНУ імені В. Даля Вероніка Савельєва.

Першокурсникам розказали історію створення та розвитку університетської бібліотеки. Станом на сьогодні бібліотека існує в онлайн-форматі та кожен охочий може користуватися її послугами, зокрема проведення підбору матеріалів на запит користувачів тощо. А якщо виникають питання, студентам доступна функція віртуальної довідкової служби.

Зауважимо, що Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого є партнером СНУ імені В. Даля. Тому, якщо здобувач освіти потребує паперове видання, то Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого забезпечить студента  усім необхідним. 

Під час зустрічі студентів проінформували, якщо першокурсник запишеться  до бібліотеки протягом жовтня 2023 року, бібліотека надасть безплатний абонемент.

Як зазначалося раніше, наукова бібліотека імені В.Даля має власну сторінку у соціальній мережі Facebook. 

Адель-Софія Муленко, Daily Dahl

Дипломат Борис Гуменюк презентував свою книгу «Слово – зброя дипломата»

Світлина: медіа-центр, GDIP

Обличчя української дипломатії перестало бути тихим після повномасштабного вторгнення. Таку думку висловив Надзвичайний і Повноважний посол України Борис Гуменюк під час презентації своєї книги «Слово – зброя дипломата» в пресцентрі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв. Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

У книзі автор описав своє бачення післявоєнної України та надав рекомендації для покращення української дипломатичної освіти та служби зокрема.

«Ця книга – це не просто спостереження автора, це висвітлення актуальних подій. Це вклад людини, яка піклується про державність України», - зазначає академік та доктор економічних наук Сергій Пирожков.

«Слово – зброя дипломата» вміщає в себе 30 коротких есе, які були написані з 24 лютого 2022 року. Вони створені з власних спостережень та аналізу подій автора.

Степан Віднянський, член-кореспондент Національної академії наук та історик, також поділився враженнями від прочитаної книги:

«Книга «Слово – зброя дипломата» є авторським баченням місця України у світі, а також поточної історії міжнародних відносин. Конкретний матеріал книги свідчить про те, що поточні дипломатичні події, які відбувалися в різних регіонах світу, створюють загальну картину російсько-української війни».  

Наприкінці заходу виступив сам автор – Борис Гуменюк і виділив 3 основні теми своєї книги:

«Я хотів собі й своїм читачам дати відповідь на таке запитання: що трапилося 24 лютого? Що це за війна? Друга тема – це обличчя нашої дипломатії. 24 лютого 2022 року вона перестала бути тихою. Третя тема – наш успішний спротив, який має всесвітньо історичне значення. Наша стійкість змінила політичну мапу Європи та світу. Пробудила ліберально-демократичну Європу, яка «спала», - підкреслює дипломат Борис Гуменюк.

Автор книги зауважив про явище «політичного канібалізму» у своїх есе: «Це коли ядерна держава хоче знищити інших».

Подію транслювали онлайн, тому участь узяли також студенти та викладачі.

Прочитати книгу в електронному варіанті можна за цим посиланням.

Дар’я Наугольна, Daily Dahl

«Мрію працювати в стінах рідної школи». Інтерв'ю учительки з Луганщини

Світлина з відкритих джерел

У зв’язку з агресією рф проти України частина закладів освіти перемістилася  в різні куточки країни. Відтак з  Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької та Харківської областей, де тривають активні бойові дії, переміщено 94 заклади фахової передвищої освіти державної, комунальної та приватної форми власності. Про це йдеться на сайті міністерства. “З них – 20 закладів фахової передвищої освіти, що мають статус окремих юридичних осіб та 41 – відокремлений структурний підрозділ закладів вищої та фахової передвищої освіти, що перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки України”.

Але в окупації за даними МОН України станом на січень 2023 року залишаються понад 900 шкіл.

У День працівників освіти ми поспілкувалися з учителькою з Луганщини, яка розповіла про свою роботу, окупацію, учнів із посттравматичним синдромом та налагодження контакту з ними.

Анна Даниленко - учителька. (Ім’я та прізвище редакція змінила з метою безпеки співрозмовниці, оскільки її рідні перебувають на тимчасово окупованій території - Dаily Dahl) Вона 20 років працює в школі й за цей час побачила різне: дистанційне навчання, дитячі психологічні травми, кризу в роботі та інше. На питання про життя в окупації, жінка заплакала. Їй дуже важко згадувати ті жахливі місяці. Боляче розповідати також про переїзд та розлуку з найріднішими людьми – батьками. Тому Анна утрималася від відповіді, це питання для неї морально складне. 

Але попри всі виклики, труднощі співрозмовниця зберігає оптимізм і мріє повернутися після перемоги України працювати в стіни своєї школи. «Коли людина закохана у свою професію, то це робить її щасливою», - каже учителька.

Чому Ви вирішили, що вчитель – це Ваше покликання?

У дитинстві я зі своїми молодшими братами грала в гру «Вчителька». Вони навіть зараз пригадують, як я їх «учила». Тому й вирішила спробувати й вступила на вчителя початкових класів у Лисичанську.

Скажіть, як змінилося Ваше життя після 24 лютого?

Працювати далі хотілося, але, звісно, обставини були несприятливими. Пропонували йти на сторону окупанта, але я ні на секунду не задумалася і відмовила. Краще я взагалі не буду працювати, аніж працювати на росіян.

Думала, що закінчиться моя педагогічна кар’єра на деякий час, бо розуміла, що ситуація дуже складна. Дуже добре, що керівництво виїхало на вільну територію та продовжило освітній процес в онлайн-форматі. Тож я працюю й тепер у нашому ліцеї.

Упродовж окупації діти отримали психологічні травми та наразі мають ПТСР.

Так. Одна сім’я виїхала не відразу – ближче до грудня. Коли я спілкувалася з мамою цього хлопчика, вона говорила, що йому дуже складно. Він не хоче нічого говорити, замкнувся в собі й мама не знала, як йому допомогти.

Спочатку хлопчик відмовлявся виходити на заняття, не хотів вмикати ні камеру, ні мікрофон. Не хотів навіть писати. Після спілкування з його мамою, ми домовилися, щоб він хоча б просто слухав і потроху звикав до навчання.

Через деякий час я змогла поспілкуватися з цим учнем і він навіть мені  усміхнувся. Сказав, що хоче навчатися, адже там будуть знайомі однокласники.

Для нього змінилася ситуація: переїзд, розлука з друзями. Дуже боляче було залишати домашніх улюбленців. Тому він боявся всього нового. Але після моїх переконань хлопчик погодився.

Мама з сином відвідували психолога, тому ми з нею разом пропрацьовували всі моменти. Зараз хлопчик зовсім інакший: працює на уроках, активно спілкується та відповідає. Нарешті він повернувся, адже з того моменту минув рік.

Чи є ще якісь особливі методи налагодження контакту?

Перш за все – це нормальне людське ставлення. Розуміння того, що кожен по-різному сприймає такі серйозні події та зміни, а особливо діти. Вони дуже легко піддаються травматизму, тож має пройти певний час на адаптацію. Тут не стільки моя допомога, скільки батьків. Вони мають оточити дитину любов’ю та підтримкою. Не сварити за невиконане домашнє завдання. А моя задача – не примушувати до навчання та з розумінням ставитися до цього.

Дитина має відчути те, що вона не сама; що сім’я її підтримає, а разом вони подолають будь-які перешкоди.

Хто був поруч у складні для Вас часи? Хто підтримує Вас до сьогодні?

Моя підтримка – це моя сім’я. Батьки, діти, чоловік - це люди, які не дозволили замкнутися в собі.

Чи був такий момент, коли хотілося просто кинути роботу?

Звичайно. У кожної людини буває таке, коли відчуваєш перевтому, вигорання. Було таке, коли хотілося покинути все, але це миттю проходить. Побула у відпустці, не можу  дочекатися побачити своїх учнів, їхні очі, почути тисячі запитань.

Коли ти відчуваєш віддачу, це багато чого варте. Коли є вдячні батьки, ти відчуваєш себе потрібним. Найбільше мене радує те, коли ти приходиш на роботу і бачиш ці усміхнені оченята. Коли діти діляться з тобою всім, коли дивляться на тебе з вдячністю.

Про що Ви мрієте?

Мрію, повернувшись додому, працювати в стінах рідної школи.

Дар’я Наугольна, Daily Dahl