«Каждий нарід має свої національні страви і приправи. Чехи мають книдлі, Маlяри ґуляш, Румуни
мамалигу, Італійці устриці і раки, а ми Українці маємо кілька своїх
національних страв і через те наша кухня найліпша і здорова. Добрий український
борщ, голубці, усякі вареники, пироги, пшениця, сушениці, каждому смакують.
Ріжнородність українських страв улекшує провадження веґетарянської (безмясної)
кухні», - так пише у своєму вступі до книги рецептів української кухні «Нова
кухня вітамінова» Осипа Заклинська у 1928 році.
Шукати, знаходити і перевидавати кулінарні книги взялися чотири українські жінки абсолютно різних спеціальностей – (Оксана Антонова, Наталя Гресько, Алла Савченко, Лариса Латипова). Усе виросло в проєкт «Авторська кухня українська». Уже видано 4 книги за 1910, 1928, 1938 і 1907 роки. Їх також можна замовити на офіційній сторінці у Фейсбуці.
Журналістка Daily Dal поспілкувалася з однією з учасниць проєкту - Ларисою Латиповою. Співрозмовниця розповіла про авторок
перевиданих проєктом кулінарних книг, тернистий шлях їхньої історії, про
волелюбність, ідентичність та особливості української кухні. За її
словами, між Першою та Другою світовими війнами в Україні почався розквіт жіночого руху, жіночих журналів, які
пропагували українську гастрокультуру. Жінки створювали кулінарні рецепти, які
записували, як ми всі зараз, у спеціальний блокнот чи записник, а згодом
ділилися ними в жіночих журналах.
Коли Вам спало на думку досліджувати українську кухню?
Почалося все з того, що мама Оксани Антонової знайшла книжку своєї тітки. Це була кулінарна
книга, датована 1928 роком, але в тій книжці не було всіх сторінок. Вона так
зацікавила нас, що ми вирішили її відновити.
І розпочався пошук втраченого. Так ми
віднайшли історію цієї родини. Тож ця ініціатива переросла в розвиток нашої
діяльності. Зараз це проєкт «Авторська кухня українська».
Це проєкт про відродження українських смаків, правдиву українську кухню та жіноче лідерство
через історичний контекст. Вони надихають інших робити те саме.
Які є особливості української кухні?
Національна українська кухня складається із багатьох регіональних, які вирізняються
своїм географічним положенням. Ми дуже велика країна й дуже різнобарвна у
своєму споживанні. Це в першу чергу залежить і від історичної, і географічної складової:
торгівельних шляхів, які пролягали тими чи іншими територіями, природи та
кліматичних зон. Знаряддя праці, що використовувалося в приготуванні страв та спосіб приготування – це особливості локальної
кухні. Наша кухня мультинаціональна. Проживання різних народів, різна географія,
різний клімат зумовили це різнобарв'я української кухні.
Як Ви знаходите кулінарні записи?
Ми не шукаємо рецепти, ми шукаємо книги. Коли ти вже стрибнув у воду, то
мусиш пливти – так і ми. Ці книги до нас уже самі приходять. Тож ми ширше
дивимося на історичний контекст, на авторку, на її місце в історії.
Усі чотири книги, які видані нашим проєктом, датуються 1907-1938 роками. Коли ми досліджуємо старовинні книги, я
розумію, наскільки ми недооцінюємо наш історичний вклад в жіночий рух. Наша
третя знайдена книга не має авторки. Вона написана жінками для жінок. Багато
рецептів підписані авторками, що загубились в історії, але залишили слід через родинні рецепти, якими поділились на
сторінках кулінарних книг, журналів.
Наш кулінарний проєкт про нашу боротьбу за наше право бути Україною, їсти й
готувати правдиву українську їжу.
Який найдавніший кулінарний запис Вам вдалося знайти?
Одного разу на одну з наших презентацій отець Микола приніс нам записничок зі
шкіряною обкладинкою. Це був записник 1907 р Євгенії Долишицької, який став згодом книгою «Одписки моєї мамці». Рецепти в ній досить
вишукані: там можна знайти страви, які були в середині 19 століття на столах
українських родин. Наскільки українки були винахідливими, наскільки вони любили
свою справу, наскільки вони хотіли передати свої напрацювання.
Придушення української ідентичності в радянські часи давало українцям
поштовх для відокремлення від росіян та збереження мовної спадщини. Як це
вплинуло на кулінарні записи?
Колись я прочитала таку фразу, що українська кухня й українські смаки
зникли в 40-х роках минулого століття, коли радянська влада повністю прийшла на
нашу територію.
За радянських часів цензура була не лише в пресі, але й у книгах. Інколи, жінки, для того, щоб зберегти українські
кулінарні книги, відривали обкладинки, тож сьогодні ми можемо знайти частково розірвані
книги.
Чим відрізняються знайдені попередні 4 книги одна від одної, яким Ви й Ваші
однодумиці дали друге життя? Яка ваша остання знахідка? Про що там йдеться?
Між всіма нашими книгами є дещо спільне. Вони можуть містити різні рецепти,
написані різними авторками, але всі пронизані шаленою любов'ю до України. А
найголовніше - вони всі не про минуле, а про майбутнє.
Зараз ми працюємо над книгою, яка була видана в Києві у середині 19 ст. в університеті святого Володимира. Ми знайшли
її в Польщі, і працюємо над її
реставрацією. Фактично, це книга, про яку майже немає ніяких згадок в
українських архівах, але вона в кінці 19
ст. набула шаленої популярності, перевидавалася чотири рази. Містить 3000
унікальних рецептів, зібраних у Києві. До того ж, в деяких рецептах є посилання на історичні місця
в Києві.
Чи адаптуєте Ви знайдені кулінарні записи?
Коли ми знаходимо книгу, то ніколи не втручаємося в мову. Отже зараз,
читаючи одну з книг, ви можете зрозуміти, як спілкувалися наші бабусі, які
слова вони використовували понад 100 років тому. Але ми втручаємось у сам образ
книги: ми її адаптуємо під сучасного споживача.
Кожна книга має унікальне оформлення від сучасних українських
художників. Кожна книга має жити окремим, визначеним саме їй життям. Бо кожна
кулінарна книга – це про майбутнє, про справжнє українське!
Дар’я Наугольна, Daily Dahl
Немає коментарів:
Дописати коментар