До 10-ї річниці Майдану музей Революції Гідності проводить виставку

 

Світлина: Микита Кондратов

У національному центрі «Український дім» триває виставка до десятої річниці Революції Гідності. На ній виставлені експонати з Національного Меморіального комплексу героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

Національний центр «Український дім» разом із Національним музеєм Революції Гідності двадцять першого листопада відкрили виставку присвячену десятій річниці Революції Гідності. На виставці представлені експонати з музею Майдану, речі які залишились після завершення Революції гідності, картини, фотографії та листівки. Також на третьому поверсі показують короткі відеоролики подій на Майдані.

Виставка відкрита до третього грудня з одинадцятої ранку до сьомої вечора.

Разом із виставкою експонатів на п’ятому поверсі можна побачити фотографії війни, які зробив Володимир Миронюк (John). Ця людина приїхала зі США в Україну на початку Революції Гідності та залишилася, щоб фотографувати. Останній його репортаж був під Курдюмівкою. Володимир загинув в окопі з фотоапаратом в руках під час штурму росіян. Йому та його роботам виділено окремий поверх.

Кондратов Микита, Daily Dahl

Дар'я Мотіна: Про досвід роботи в банківській сфері

Дар'я Мотіна. Світлина з її архіву.

Молодь сьогодні активна та намагається сама себе фінансово утримувати. Хтось починає працювати ще зі студентських часів. Інші не бояться змінювати професії, компанії, шукаючи для себе нові можливості. Національний інститут стратегічних досліджень зауважує, що “Молодь під час пошуку роботи стикається з характерними переважно для цієї вікової категорії перепонами, як-от: відсутність досвіду й навичок професійної адаптації, соціальна незрілість і незахищеність, невідповідність першого робочого місця рівню та якості отриманих професійних знань, високі вимоги роботодавців до професійних компетенцій та невідповідність запитів перших реальним професійним обов’язкам тощо. Усе це суттєво посилює напруженість на ринку праці серед молодіжного сегмента”.  

Daily Dal вирішив шукати українську молодь, щоб розповідати про досвід пошуку та зміни роботи. Дар’я Мотіна раніше працювала в сфері телекомунікацій у Vodafone, а з 2019 року приєдналася до Монобанку. Перехід до банківської сфери не був складним, адже Дар’я швидко адаптувалася до нових викликів. У Монобанку вона працює відеоверифікатором. За її словами, вона єдина людина серед колег, яка завжди працює в нічні зміни і працює одна. Більше про початок та роботу в Монобанку Дар’я розповіла в інтерв’ю. 

Як ви дізналися про можливість працювати в Монобанку і чому вас зацікавила ця компанія? 

Про Монобанк я  дізналась від друзів. Мене покликав мій знайомий, з яким раніше ми працювали в іншій компанії. Перш за все, мене зацікавив зростання компанії у короткі терміни. Також у компанії є перспектива карʼєрного росту і стабільна заробітна плата. В монобанку я  працюю вже більше трьох років. Спочатку працювала в підтримці в чаті. Надавала консультацію з різних питань. Згодом мене підвищили до відеоверифікатора і зараз в мої обовʼязки входить верифікація клієнтів в питаннях безпеки.     

Як ви взаємодієте з клієнтами та колегами у межах робочого процесу, чи подобається вам ваш колектив? 

Так, мені дуже  подобається мій колектив. Багато колег стали моїми друзями. Ми всі як одна родина. Особисто у мене взаємодія з клієнтами відбувається у режимі відеоконференції, а з колегами ми спілкуємося у робочих чатах. 

Чи маєте ви досвід роботи з банківськими програмами та системами? Розкажіть якою програмою користуєтесь саме ви на вашій посаді? 

Так, на моїй посади у мене розширений доступ до бази з даними клієнтів, якою я можу користуватися, якщо є потреба перевірити ці дані для вирішення питання клієнта. На жаль, назвати ці програми я  не можу в силу своїх професійних обов'язків. 

Як ви вирішуєте ситуації, пов’язані з незадоволеними клієнтами? 

Якщо у клієнта виникає негатив, це не просто так. Як правило, люди так себе поводять, коли вони схвильовані і не знають, як вирішити свою проблему. Найкраще, що ми можемо зробити це - вислухати клієнта, перевірити інформацію і надати йому варіанти вирішення проблеми. Це спрацьовує і клієнти у 99% випадків залишаються задоволені. 

 

Цікаво дізнатись,як ви володієте стресостійкістю в умовах високого обсягу роботи?  

В умовах війни стресових ситуацій стало набагато більше.  Допомагає тільки зосередження на роботі і концентрація уваги тільки на робочих питаннях. Клієнти дуже лояльні до компанії, тому спілкування приносить тільки позитивні емоції. Були ситуації, коли клієнти чули вибухи у мене за вікном і підтримували мене, дякували за роботу, для мене це дуже приємно, в таких ситуаціях я розумію, які в нас гарні та доброзичливі люди. До великого обсягу роботи звикаєш швидко, як тільки ти починаєш розуміти всі робочі процеси. 

Які ви маєте очікування від своєї роботи? Які цілі ви ставите перед собою на цій посаді? 

Стабільність і просування карʼєрними сходами. Хочу в майбутньому спробувати себе на керівній посаді у своєму відділі. 

Як ви вирішуєте конфлікти в робочому колективі? 

У нас в монобанку  цінується атмосфера та взаємодія, а конфліктні ситуації в нашій великій "банківській родині" просто не існує. Наш колектив - це міцна команда, яка прагне до спільних цілей, і ми пишаємося відсутністю непорозумінь і конфліктів у нашій професійній спільноті. Важливою особливістю  нашого  робочого середовища є взаємопідтримка. Це сприяє ефективній співпраці та спільному досягненню успіху.  

Чи маєте ви плани або бажання змінити його в майбутньому?

 

Вважаю, що мені пощастило з компанію, в якій я працюю. Я впевнена в своїй роботі, я маю стабільний і високий дохід. В умовах війни у нас стабільно зростає заробітна плата і компанія забезпечує комфортні умови для роботи. Це велика рідкість зараз.  В майбутньому хочу спробувати себе у бьюті сфері. Як би дивно це не звучало. Хочу мати власний салон з нігтьового сервісу і маю круті ідеї для стартапу. 

Катерина Сечко,  Daily Dahl

Розпочався молодіжний проєкт «Офіс юного мера»

 

Учасники проєкту «Офіс Юного мера».

Світлина: Микита Кондратов

Проєкт «Офіс юного мера» – це можливість для школярів, студентів реалізувати свої ідеї та концепції про розвиток міста. Перша зустріч відбулася в Київському Палаці Дітей та Юнацтва. Участь взяли шість команд. Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

На базі Київського Палацу Дітей та Юнацтва було створено проєкт «Офіс юного мера». Його мета – дати можливість школярам, студентам реалізувати свої ідеї та концепції щодо розвитку міста. В День Гідності та Свободи пройшла перша зустріч шести команд юних мерів. Вони представляли свої проєкти, демонстрували візитки-відеоролики своїх ідей. Переможців буде оголошено у 2024 році. На них чекатиме фінансування на реалізацію своїх ідей.

Віктор Книш, креативний продюсер проєкту 

Світлина: Микита Кондратов

Модератором зустрічі, креативним продюсером проєкту став Віктор Книш. На захід запросили закордонних спеціалістів, які прокоментували проєкти юних мерів.

Також були запрошені попередні переможці цього проєкту – Речники майбутнього. Вони представили командам свій проєкт «Еко-пластик».

Микита Кондратов, Daily Dahl

Студентка Дар’я Радченко: «Якщо ми продовжуємо говорити ворожою мовою, зусилля ЗСУ не мають сенсу»

 

Дар'я Радченко. Світлина з її архіву

У реальному житті все частіше трапляються випадки, коли україномовне населення негативно і навіть агресивно ставиться до російськомовних українців. росія використала питання мови як привід розпалити внутрішню ворожнечу в Україні, поширюючи дезінформацію про те, що російськомовні і раніше зазнавали утисків.

Daily Dal не залишається осторонь болючої теми, яка існує вже тривалий час. Ми розглянемо проблему національної ідентичності громадян у контексті воєнних подій і спробуємо з’ясувати думку молодих людей. Ми попросили Дар’ю Радченко, першокурсницю Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро) за спеціальністю «Філологія» поспілкуватися з редакцією.

Як ти думаєш, як використання певної мови може вплинути на національну свідомість людини?

Мова може мати вплив на те, як ти себе позиціонуєш як представник певної національності. Тому нам дуже важливо використовувати тільки україномовний контент під час такої важкої ситуації в країні. Так ти зберігаєш себе від російської пропаганди.

Як вважаєш, чи доречно зараз говорити російською мовою?

Я вважаю, це не дуже доречним, бо те, якою мовою ти розмовляєш, також впливає на підтримку країни. Зараз багато воїнів б'ються за те, щоб ми могли далі розмовляти українською мовою, щоб її не забороняли знову, як це вже робили раніше. Якщо ми будемо продовжувати говорити російською, як мінімум на публіці, то це певним чином показує нашу неповагу до ЗСУ. Складається враження, ніби вони просто так ведуть боротьбу. Тому я вважаю, що принаймні на людях треба розмовляти українською. Але, якщо людині важко одразу перейти на українську, то, думаю, у колі сім'ї вона може спілкуватися суржиком.

Чи була у тебе раніше інша думка?

Можливо, на початку війни у мене була думка, що немає різниці, якою мовою розмовляти. Десь на початку літа 2022 року я зрозуміла, що мова все ж таки має значення, і краще перейти на українську.

Як ти ставишся до того, що деякі військові розмовляють російською?

Нейтрально. Бо, можливо, вони з російськомовного середовища, і у них немає таких можливостей, як у нас, покращувати свою українську. Але, на відміну від тих, хто сидить зараз вдома (немає значення, з яких причин) і продовжує говорити російською, то з їхньої сторони, на мою думку, це неповага до тих, хто зараз воює, бо вони роблять щось, щоб у нас було хороше майбутнє. Хоч вони і спілкуються російською, але вони доводять свою патріотичність діями. Однак, деякі, хто сидить вдома і продовжує говорити мовою ворога, нічого не роблять. Я вважаю, що як мінімум вони могли б розмовляти українською.

Як молодь зараз сприяє популяризації української мови в Інтернеті?

Вони зараз багато чого роблять, при чому у різних сферах. Наприклад, переклад аніме, озвучка та субтитри. Дуже багато людей цим займаються, і видно, як вони стараються. Також є переклад манґ, манхв, маньхуа. Деякі люди публікують відео в ТікТок українською мовою, де розповідають щось корисне або просто про своє життя. Багато блогів на Ютуб, у ТікТоці та Інстаграмі ведуть українською, що допомагає поширенню українського контенту.

А ти сприяєш якомусь поширенню української мови?

На даний момент я нічого такого не роблю, але я замислююся, щоб у майбутньому почати робити переклад манґ, так як у мене достатній рівень англійської.

Що ти можеш сказати про українську мову як першокурсниця за спеціальністю «Філологія»?

Українська доволі таки відрізняється від іноземних мов. Нещодавно у мовознавстві ми розглядали приклад структури, яка вживається тільки в українській мові. І також є багато слів, до яких не існує відповідників у інших мовах. У першу чергу саме індивідуальна мовна спадщина формує нашу національну ідентичність.

Світлана Базалєй, Daily Dahl

Уляна Ражева: Як створити власний медійний стартап

Уляна Ражева. Світлина з її архіву 

Уляна Ражева – приклад небайдужої молоді. Вона зі своїх 15 років активно працює над розвитком зацікавленості українського суспільства у культурі та мистецтві. У 2021 році - вона разом з друзями створила благодійну барахолку «Неречизм». На заході кожен бажаючий міг обмінятися речами, взяти речі безкоштовно, або придбати у ресейлерів одягу, аксесуарів тощо. Метою Барахолки було знайти нових господарів для одягу. Після повномасштабного вторгнення Уляна створила онлайн виставку «Очима війни» або «The eyes of war». До неї долучилися українські митці, які опублікували свої роботи: плівкові світлини, мальовані картини та колажі.

 

У 16 років Уляна Ражева започаткувала власне медіа «Моя Справа».

Також крім онлайн виставки на сайті «Моєї справи» представлені короткі інтерв’ю з цікавими особистостями, такими як Сергій Жадан, Nareko – молодий український музикант, та інтерв’ю з Анастасією Забелою – психологиня, яка веде блог про сексуальну освіту, даючи поради та спростовуючи сексуальні міфи.

 

Більше про діяльність медіа Уляна розповіла в інтерв’ю Daily Dal.

Вашими словами «Моя Справа» - це?

 

Моя справа — медіа, створене групою небайдужої, об'єднаної спільною метою молоді: поширювати українське.

 

Яка мета моєї справи?

 

Наша головна ціль — децентралізація української культури та висвітлення становлення та розвитку нашої спадщини серед свідомих українців. В нашому контенті розкриваються Історія, Література, Мистецтво та інші важливі складові культурного простору України. 

 

Розкажіть більше про свою команду та як ви розподіляєте свої обовʼязки.

 

Наразі команда складається з дев’ятьох людей, які тією чи іншою мірою залучені до створення контенту для наших майданчиків та організації заходів: журналістки, копірайтер, редакторка, веб-дизайнерки, СММ-менеджерка та організаторка заходів, яку ми залучаємо до окремих проєктів. 

 

Я виконую обов’язки СЕО, а також займаюся дизайном. Переважну кількість колег та коліжанок, які зараз є частиною медіа, ми відбирали до команди за чіткими запитами, тож питань із розподілом обов’язків не виникало. 

 

У процесі нашої співпраці члени та членкині проявляли ініціативу у різних сферах, тож для нас є нормою розподілення роботи згідно зацікавленості колег. 

 

Наприклад, до організації фестивалю «Хліб»  доклалися усі, включно з нашими коліжанками, які тимчасово проживають за кордоном. Від оформлення документів до створення декорацій власноруч та закупівлі продуктів — робота знайшлася для кожного. 

 

А ще раніше, навесні, двоє наших журналісток висловили бажання створити читацький клуб. Чудова ініціатива! Жодних заперечень!

 

Для мене як засновниці медіа важливо, щоб мої співробітники почувалися вільно у висловленні ідей. Зрештою, ми всі працюємо на волонтерських засадах і можливість самореалізації у рамках проєкту — чудова мотивація продовжувати!

 

До створення власного медіа у вас був івент в Польщі — «Очима війни», чи сприяло це створенню «Моєї справи»?

 

Не зовсім так. Я особисто організовувала заходи у Європі у серпні-вересні 2022 року, а також створила онлайн-виставку «Очима війни», яка складається з двох частин. 

 

Відповідаючи на твоє запитання, я скажу, що, певно, так. Шукаючи митців для виставки, я натрапила на акаунт зі світлинами нашої редакторки Сабіни. Згодом вона запропонувала свою копірайтерсько-редакторську допомогу. 

 

Ми спрацювалися, виставки зібрали кошти і я вирішила продовжити поширення українського в ширшому контексті: зібрала команду з небайдужих та національно-свідомих друзів та покликала Сабіну вичитувати тексти. 

Ви робили івенти-літературники. Першою була «Маршрутка», як пройшов ваш дебютний івент?

 

«Маршрутка» залишила по собі вельми контрастні враження: від мого особистого мандражу через повернення до організації івентів в Україні — я раніше займалася цим у складі іншої команди, але мала досить довгу перерву — до шокуюче радісної думки «Нам вдалося», коли артисти вирішили виконати кавер на пісню «Так гріє» (пісня написана гортом «Валентин Стрикало». Цей український гурт було засновано солістом Юрієм Капланом в 2010 році, - ред.), а всі гості у весь голос підспівували їм.

 

Звісно, без казусів не обійшлося: один з артистів зробив коротку, але дуже сексистську промову на сцені, через яку почався скандал у твіттері. Спершу цього ніхто не помітив (ні команда, ні більша частина авдиторії), але по поверненню додому я почала отримувати повідомлення у чаті медіа щодо цього казусу. Довелося залагоджувати конфлікт та багато вибачатися. 

 

Але враження від «Маршрутки» як у моїх колег, так і у відвідувачів залишилися позитивні, тож як для «нового початку» я можу назвати захід успішним.

 

Як вдається створювати івенти у воєнний час?

 

З початком повномасштабної війни організаторам та організаторкам заходів очевидно додався клопіт із вибором приміщення: бомбосховище чи метро повинно бути у швидкому доступі, а з самого майданчика, де проходить захід, повинно бути легко евакуювати людей. 

 

Ну і, звісно ж, щонайменше 20% з продажу квитків ми тепер завжди переказуємо на потреби Збройних сил, завдяки яким і маємо можливість займатися улюбленою справою.

 

У інших аспектах все по-старому: люди зацікавлені у підтримці українських організацій, митців та малих бізнесів та відвідуванні будь-яких заходів, націлених на просування української культури.

 

Співпрацювати разом з українськими артистами складно?

 

По-різному. Я не хочу та й не можу стригти всіх під один гребінець. Артисти — це насамперед люди. Кожен з них має свій характер і потребує особливого підходу. З одними ти швидко знаходиш спільну мову, а хтось тримає дистанцію. Та й, будьмо відвертими, популярність артиста чи артистки не гарантує того, що людина буде приємною в особистому спілкуванні. 

 

З моїх останніх інтеракцій з виконавцями та виконавицями не можу навести жодного прикладу негативної взаємодії. Особливо хочу виділити Артістку Чуприненко — ця пані своєю щирістю підкорила кожного глядача, артиста та організатора фестивалю, на якому виступила.

 

Ви вже згадували у нашій розмові івент «Хліб». Розкажіть як все пройшло?

 

Підготовка до фестивалю була надскладною і зайняла близько 2 місяців. Протягом останніх двох тижнів з них у моїй квартирі майже 24/7 перебувало 6-7 людей з команди: ми робили декорації, займалися закупівлями, комунікаціями, плануванням. Попри те, що кожен з нас спав близько 3 годин на добу, постійно складалося враження, що ми не встигаємо підготувати все необхідне до «Дня Х». 

 

Дуже тиснуло ярмо шаленої відповідальності, яка лягла на наші спини: ми співпрацювали з Довженко-центром та досить відомими виконавцями й ведучим. 

 

На мій подив, ми усі з полегшенням видихнули у день «Хлібу». Неймовірні декорації, технічна команда, виконавці, декламантки віршів, мерч-селлери, відвідувачі та представники нашого медіа разом створили казкову атмосферу, якої кожен насолодився сповна. 

 

Особливо відвідувачі оцінили «Дзеркальну музику» — перший в Україні імерсивний перформанс, який полягає у створенні мелодії на основі невербальної комунікації музикантів з авдиторією.

 

Звісно ж, половина команди практично не була присутня в основній залі, де проводився захід, адже ми займалися організаційними питаннями, але воно того було точно варте.

 

Зараз «Моя справа» призупинена, чому та що ви плануєте робити далі?

 

Як я зазначила вище, робота медіа відбувається на волонтерських засадах. Протягом дев’яти місяців ми майже щодня безупинно публікували нові матеріали, створення яких потребує дуже багато роботи та сил. 

 

Після крайнього заходу, який відбувся цього вересня, ми відчули, що вигоріли та потребуємо час на відновлення. 

 

Ми не можемо точно сказати, коли відновимо свою діяльність: за кілька тижнів чи кілька місяців. Але запевняємо, що повернемося у соціальні мережі із абсолютно свіжим форматом та новим запалом.

 

Олександр Баранчук, Daily Dahl