Лариса Латипова: «Українська мова як і кухня – це код нації. Її ідентичність»

 

Лариса Латипова. Світлина з Facebook

«Каждий нарід має свої національні страви і приправи. Чехи мають книдлі, Маlяри ґуляш, Румуни мамалигу, Італійці устриці і раки, а ми Українці маємо кілька своїх національних страв і через те наша кухня найліпша і здорова. Добрий український борщ, голубці, усякі вареники, пироги, пшениця, сушениці, каждому смакують. Ріжнородність українських страв улекшує провадження веґетарянської (безмясної) кухні», - так пише у своєму вступі до книги рецептів української кухні «Нова кухня вітамінова» Осипа Заклинська у 1928 році.

Шукати, знаходити і перевидавати кулінарні книги взялися чотири українські жінки абсолютно різних спеціальностей – (Оксана Антонова, Наталя Гресько, Алла Савченко, Лариса Латипова). Усе виросло в проєкт «Авторська кухня українська». Уже видано 4 книги за 1910, 1928, 1938 і 1907 роки. Їх також можна замовити на офіційній сторінці у Фейсбуці.

Журналістка Daily Dal поспілкувалася з однією з учасниць проєкту -  Ларисою Латиповою. Співрозмовниця розповіла про авторок перевиданих проєктом кулінарних книг, тернистий шлях їхньої історії, про волелюбність, ідентичність та особливості української кухні. За її словами, між Першою та Другою світовими війнами в Україні почався розквіт   жіночого руху, жіночих журналів, які пропагували українську гастрокультуру. Жінки створювали кулінарні рецепти, які записували, як ми всі зараз, у спеціальний блокнот чи записник, а згодом ділилися ними в жіночих журналах.

Коли Вам спало на думку досліджувати українську кухню?

Почалося все з того, що мама Оксани Антонової  знайшла книжку своєї тітки. Це була кулінарна книга, датована 1928 роком, але в тій книжці не було всіх сторінок. Вона так зацікавила нас, що ми вирішили її  відновити. І розпочався пошук втраченого.  Так ми віднайшли історію цієї родини. Тож ця ініціатива переросла в розвиток нашої діяльності. Зараз це проєкт «Авторська кухня українська».

Це проєкт про відродження українських смаків,  правдиву українську кухню та жіноче лідерство через історичний контекст. Вони надихають інших робити те саме.

Які є особливості української кухні?

Національна українська кухня  складається із багатьох регіональних, які вирізняються своїм географічним положенням. Ми дуже велика країна й дуже різнобарвна у своєму споживанні. Це в першу чергу залежить і від історичної, і географічної складової: торгівельних шляхів, які пролягали тими чи іншими територіями, природи та кліматичних зон. Знаряддя праці, що використовувалося в приготуванні страв та  спосіб приготування – це особливості локальної кухні. Наша кухня мультинаціональна. Проживання різних народів, різна географія, різний клімат зумовили це різнобарв'я української кухні.

Як Ви знаходите кулінарні записи?

Ми не шукаємо рецепти, ми шукаємо книги. Коли ти вже стрибнув у воду, то мусиш пливти – так і ми. Ці книги до нас уже самі приходять. Тож ми ширше дивимося на історичний контекст, на авторку, на її місце в історії.

Усі чотири книги, які видані нашим проєктом, датуються 1907-1938 роками.   Коли ми досліджуємо старовинні книги, я розумію, наскільки ми недооцінюємо наш історичний вклад в жіночий рух. Наша третя знайдена книга не має авторки. Вона написана жінками для жінок. Багато рецептів підписані авторками, що загубились в історії, але залишили слід  через родинні рецепти, якими поділились на сторінках кулінарних книг, журналів.

Проєкт «Авторська кухня українська». Світлина з Facebook

Книга – це також зброя для відстоювання нашої ідентичності. Наприклад, коли в нашу мову почали заходити польські слова (1928-32 рр), авторки книг не вживали їх у своїх рецептах, бо боролися за чистоту української мови. Головна видавчиня журналу «Жіноча доля»  Олена Кисілевська надрукувала на першій сторінці книги зображення із тризубом. Польська влада конфіскувала весь наклад книги.  проте видавчиня не здалася й на власні кошти видала другу частину книги, яка згодом була знову  конфіскована в 1938 році.

Наш кулінарний проєкт про нашу боротьбу за наше право бути Україною, їсти й готувати правдиву українську їжу.

Який найдавніший кулінарний запис Вам вдалося знайти?

Одного разу на одну з наших презентацій отець Микола приніс нам записничок зі шкіряною обкладинкою. Це був записник 1907 р  Євгенії Долишицької, який став згодом книгою  «Одписки моєї мамці». Рецепти в ній досить вишукані: там можна знайти страви, які були в середині 19 століття на столах українських родин. Наскільки українки були винахідливими, наскільки вони любили свою справу, наскільки вони хотіли передати свої напрацювання.

Придушення української ідентичності в радянські часи давало українцям поштовх для відокремлення від росіян та збереження мовної спадщини. Як це вплинуло на кулінарні записи?

Колись я прочитала таку фразу, що українська кухня й українські смаки зникли в 40-х роках минулого століття, коли радянська влада повністю прийшла на нашу територію.

За радянських часів цензура була не лише в пресі, але й у книгах. Інколи,  жінки, для того, щоб зберегти українські кулінарні книги, відривали обкладинки, тож сьогодні ми можемо знайти частково розірвані книги.

Чим відрізняються знайдені попередні 4 книги одна від одної, яким Ви й Ваші однодумиці дали друге життя? Яка ваша остання знахідка? Про що там йдеться?

Між всіма нашими книгами є дещо спільне. Вони можуть містити різні рецепти, написані різними авторками, але всі пронизані шаленою любов'ю до України. А найголовніше - вони всі не про минуле, а про майбутнє.

Зараз ми працюємо над книгою, яка була видана в Києві у середині 19 ст.  в університеті святого Володимира. Ми знайшли її в Польщі, і працюємо над  її реставрацією. Фактично, це книга, про яку майже немає ніяких згадок в українських архівах, але вона  в кінці 19 ст. набула шаленої популярності, перевидавалася чотири рази. Містить 3000 унікальних рецептів, зібраних у Києві. До того ж, в  деяких рецептах є посилання на історичні місця в Києві.

Чи адаптуєте Ви знайдені кулінарні записи?

Коли ми знаходимо книгу, то ніколи не втручаємося в мову. Отже зараз, читаючи одну з книг, ви можете зрозуміти, як спілкувалися наші бабусі, які слова вони використовували понад 100 років тому. Але ми втручаємось у сам образ книги: ми її адаптуємо під сучасного споживача.  Кожна книга має унікальне оформлення від сучасних українських художників. Кожна книга має жити окремим, визначеним саме їй життям. Бо кожна кулінарна книга – це про майбутнє, про справжнє українське!

Дар’я Наугольна, Daily Dahl

"Самотня квітка". Світлина дня

Світлина: Олександр Баранчук

Без коріння та стеблини у морозному листопаді. А ще «холодна, голодна, невчасна», - співає гурт "Океан Ельзи". І наче у відповідь  Аверін та Чурсанов продовжують: "І небо самотнє лише до весни, як тільки прийде самотня квітка...Чиєю рукою була зірвана ти? Чи бачила зорі, або море?"

"Крила Арсенальної". Світлина дня

 

Світлина: Микита Кондратов

Фотокореспондент Daily Dal Микита Кондратов спіймав  у кадр "Крила Арсенальної".

На Донбас Медіа Форум обговорили про вплив журналістики, як зброї в українсько-російській війні

Донбас Медіа Форум. Світлина: Ольга Кураш

Як висвітлювати й фіксувати воєнні злочини, про відповідальність за висвітлену інформацію та як медіа-простір допоможе відновленню України після перемоги над російськими окупантами. Як повідомляє кореспондент Daily Dahl, про це все йшлося в перший день Донбас Медіа Форум.

На заході за два дні було присутньо: 600 учасників, 100 спікерів. Загалом працювало 33 дискусійні панелі.

Чи наважаться журналісти брати відповідальність за опубліковані матеріали та виховувати нове суспільство, розмірковує журналістка Євгенія Моторевська: «Єдина перевага, яка має бути у журналістів - це достовірність». Промовиця наводить приклад скандинавських медіа, які є бездоганними в саморегуляції. За її словами, багато поважних Європейських та Американських редакцій запроваджували прес- омбудсмена, що був певним арбітром між медіа і його аудиторію.  Євгенія Моторевська, з шостого березня 2023 року працює у відділі розслідувань воєнних злочинів «The Kyiv Independent». Вона переконана, що питання довіри до медіа - це питання національної безпеки, українські медіа повинні публікувати загально важливі матеріали, а не «хайп» та жовту пресу.

Перешкодою для першої та трьох подальших конференцій стала повномасштабна ракетна атака росіян по Україні. Всі спікери та гості спустилися в укриття, де й продовжувалася головна панель. 

На заході також були присутні й іноземні гості, зокрема, Єтта Жарра, директор «Балканської мережі журналістських розслідувань BIRN» у Косово, Стефан Сіоана, французький продюсер документального кіно, який зараз працює в Києві, як репортер на тему міжнародних відносин.

На ДМФ, крім основних були обговорені наступні теми, такі як : «Інформаційна реінтеграція жителів тимчасово окупованих територій», «Кризові комунікації від Юлії Саліженко та Media Development Foundation» та інші.

Олександр Баранчук, Daily Dahl

Перукарка Олена Соколова: «Стиль - це дзеркало часу: він відбиває дух епохи та індивідуальність кожної людини»

 

Фотографія Олени Соколової, перукарка-стиліст

Олена Соколова - досвідчена перукарка-стиліст, яка працює в салоні краси вже багато років. Вона має широкий досвід роботи з клієнтами різних вікових груп та з різними типами волосся. Daily Dal вирішив поговорити й дізнатися про професію, техніки, які вона використовує для створення модних зачісок, про її думки, та вплив людей при виборі зачіски.

Перед початком інтерв'ю запитали Олену, чи є актуальною професія перукаря-стиліста в  сучасному світі? Олена відповіла що так, навіть з кількох причин:

По-перше, люди постійно прагнуть мати гарний вигляд, а волосся є одним з найважливіших аспектів зовнішності. Волосся потребує постійного догляду та стилізації, що робить професію перукаря-стиліста незамінною.

По-друге, мода неперервно змінюється, і люди постійно шукають нові та оригінальні зачіски та стилі. Вміти створювати забарвлення, зачіски та моделювати волосся - це неабиякий талант, що є у перукаря-стиліста.

По-третє, є безліч подій та заходів, на яких люди потребують професійного макіяжу та зачіски.

Отже, ця професія є досить актуальною в наш час.  Одночасно  сприятлива і перспективна. Соціальні тенденції, популярність індустрії краси та можливості, цей професійний розвиток є привабливим для багатьох людей, які хочуть працювати в цьому напрямку.

Розкажіть свою історію, як ви стали перукарем, з чого починали?

Ця вся історія почалася ще з дитинства, мене вже тягнуло до цієї справи. Більшість дітей роблять зачіски своїм іграшкам або лялькам.  Так ось із цього все почалось, але я навіть у той час і не уявляла, що це все стане моєю професією.

Вже з чотирнадцяти років, почала свою підліткову «практику». В такому віці мене тягнуло робити зачіски не на ляльках, а на живих людях. Першими спробами своїх навичок втілила на волоссі матусі, яка змогла довіритися мені й підтримати мене. Далі вже пішли знайомі та родичі, які платили в той час не грошима, а різними солодощами, цукерками та шоколадками. Було дуже приємно отримувати щось від інших за свою працю, це була велика мотивація на той момент, для подальшого вивчення професії.

Вже після закінчення школи й технікуму за спеціальністю «перукар», вирішила йти далі. Ось така невеличка історія початку моєї діяльності.

 Чи продовжуєте ви вчитися зараз, якщо так, то де і чому?

Скільки я себе пам'ятаю в перукарському мистецтві, стільки я вчуся. Індустрія краси настільки швидко крокує вперед, і конкуренція велика, що, якщо ти не вчишся, якщо не в тренді, якщо не знайомий з інноваціями, можна вважати, що ти вже не майстер високого класу. Завжди треба бути на крок попереду інших. Та постійно навчатися, і не тільки стрижки та фарбування, а й взагалі майстерності.

 Чим ви вирізняєтесь від інших перукарів-стилістів?

 Мене відрізняє унікальна здатність бачити кожну людину як індивідуальну особистість з власним стилем та особливостями. Ретельно аналізую форму обличчя, тип шкіри та особливості волосся, щоб підібрати найкращий образ. Знаю, що деталі роблять велику різницю, тому звертаю особливу увагу на кожну дрібницю - починаючи від стрижки та закінчуючи стилізацією. Вміло поєдную класику з сучасністю, створюючи унікальні та стильні образи.

Також важливо мати позитивний настрій в праці. Здатність заспокоїти та зміцнити довіру клієнтів, що дозволяє їм почуватися комфортно та перебувати відкритими для нових експериментів.

Які послуги серед клієнтів найбільш популярні?

Найбільш популярними є - колаген, ботокс, кератин та ламінування. Але зараз я роблю акцент у своїй роботі на лікуванні та відновленні волосся, рекомендую клієнтам інші процедури, які не зашкодять.

Які техніки використовуєте для створення модних зачісок?

Їх дуже багато, але перерахую ті, які досить актуальні серед моїх клієнтів.

1.  Бігуді. Ця техніка дозволяє створювати натуральні кучері та об'єм. Намотую волосся на бігуді різного розміру і застосовую тепло, щоб закріпити кучері.

2. Фарбування. Я володію різними техніками фарбування, такими як балаяж, омбре, мелірування і т.д. Також використовую ці техніки, щоб створити градієнти кольору або висвітлити окремі пасма волосся.

3. Техніка "фісє". Це класична техніка, яку, мабуть, багато хто використовує для створення романтичних зачісок. Потрібно зробити декілька плетінь або косичок і потім обкрутити їх округ голови або вище. Це додає стиль засічки.

4. Розпушення. Використовую розпушення для додавання об'єму і текстури волосся. Завдяки спеціальним інструментам, такі як фен або сушка, для підняття коренів і створення повітряних та легких вирізів.

Олено, які поради дасте про догляд за волоссям?

Краще ходити до того майстра, якому ви довіряєте. Це дуже важлива частина. Перукар для якого ви постійний клієнт, знає структуру вашого волосся, бачить їх в процесі росту, фарбування, змивання. І, коли ви приходите до нього в наступний раз, він розуміє, на який рівень підняти, що прибрати, що додати - при фарбуванні або догляді.

Регулярно застосовуйте маски, але не більше одного разу на тиждень, бо вона має аналогічну до антибіотиків дію. Для кращого ефекту до неї можна додати вітаміни А чи С, які продаються в аптеці. А також не забувайте про кондиціонери та олії для волосся.

Масаж голови теж ніхто не скасовував. Як і будь-який масаж, він покращує кровотік і стимулює обмін речовин. Після місяця регулярних процедур можна серйозно прискорити ріст волосся – по 2 см за місяць. Для більшої зручності краще застосовувати масажну щітку для голови.

Та пам'ятайте, що разом з майстром ви досягнете дуже хорошого результату.

Підійдемо до останнього запитання, які ваші плани на майбутнє?

Будемо рухатися далі як я це зазначила раніше. Хоча кажуть: а що ще придумаєш, все вже придумано! Але я думаю, можна, головне, знайти зачіпку, ідею, за що вхопитися, щоб почати мислити, і раптом народжується колекція. Й участь в конкурсах, звичайно. Є ще високі вершини, які можна здолати. Поки сили є, думки є, руки на місці.

Ксенія Откидач, Daily Dahl

"На мене дивиться вікно"...

 

Світлина: Микита Кондратов

Київ. Вулиця. Будинок. Вікно і ... ні,  це вікна дивляться на нас. Принаймні у цьому переконаний український письменник Дмитро Павличко. 

На мене дивиться вікно –
Щось рідне в погляді сумному,
Так ніби я забув давно
Свій молодечий образ в ньому.

Так довго я дививсь колись
На те вікно щодня й щоночі,
Що в золоті шибки влились
Жадні тебе юначі очі.

Тебе нема. Ця дивина
Мене також колись поглине.
Ось я вже сам з твого вікна
Дивлюся на свої сивини.

Літературознавець Ендрю Джaреллі прочитав лекцію «Shakespeare Tragic Vision» в СНУ імені В. Даля

 

Світина з відкритих джерел

Дослідник літератури та фольклору, завідувач кафедри мистецтва, культури та суспільства Англо-Американського Університету (Чехія), викладач кафедри порівняльного літературознавства Віденського університету (Австрія)  Ендрю Джaреллі провів онлайн лекцію для студентів та викладачів шести різних університетів України на тему «Shakespeare Tragic Vision». Зустріч організувала кафедра іноземної філології та перекладу СНУ імені В. Даля. Про це повідомляє кореспондент Daily Dahl.

На англомовну онлайн-лекцію приєдналося  80 слухачів з шести університетів України.

Під час зустрічі аналізувався твір Шекспіра «Макбет», зокрема, як події в «Макбет» можна інтерпретувати на наш сучасний лад.

Зустріч також відвідала Наталія Торкут, голова Шекспірівського товариства України. Вона поставила питання про зацікавленість твором «Макбет»  сучасним поколінням Америки. Ендрю Джapеллі переконаний, що класика Шекспіра повертає свою популярність.

«Це була терапія Шекспіром», - поділилась враженнями завідувачка кафедри іноземної філології та перекладу СНУ імені В. Даля Ольга Семенець.

У 2024 році очікується проведення фестивалю Шекспіра.

Кондратов Микита, Daily Dahl